День настаёт и мы о жизни вечной
Все больше начинаем размышлять.
Идёт с годами время быстротечно
И ставит на лице свою печать.
Когда ты борешься и хочешь верить,
Что трудности остались позади.
Но коль беда ворвётся в твои двери,
То в одночасье рушатся мосты.
Припев:
С Тобой, Иисус, мы все преодолеем.
С Тобой, Иисус, мы все перенесём.
С Тобой,Иисус, Бог сколько нам отмерил,
Да будет в безопасности мой дом.
С Тобой перешагнём мы все преграды.
Даёшь Ты силы нами вперед идти.
Ты охраняешь зорко Своё стадо,
Светильник Ты на жизненном пути.
Благодарю, Тебя, Иисус! 2р.
Перед Тобой всегда я на виду.
Благодарю, Тебя, Иисус! 2р.
Ты, Пастырь мой, я за Тобой иду.
Благодарю, Тебя, Иисус! 2р.
Меня Ты любишь, это знаю я.
Благодарю, Тебя, Иисус! 2р.
В Твоей руке, Иисус, ведь жизнь моя. 2р.
Как это горько и как это больно,
Когда вдруг постучалась вновь беда.
Слеза катится с глаз Твоих невольно,
А в сердце Твоём рана навсегда.
Когда ты веришь и не веришь,
Пытаешься всё боль в себе унять.
Хоть знаешь, что не избежать потери,
Как это трудно сердцем осознать!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
